Майстер пера - читач бібліотеки

Орислава Гнатко, Лілія Профатило   МАГІЯ ДРУЖБИ

Далеко в Африці біля озера Чад, що розташоване на краю пустелі Сахари, мешкала самотня левиця. З нею ніхто не товаришував, бо усі звірі її боялися. Левицю звали Лосі. Але місцеві тварини називали її  Хижі. Це означало, що вона не оминала можливості пополювати. Проте, останнім часом Лосі засумувала, тому  що їй набридло, що її ніхто не любив.
Одного разу, підслухавши розмову мисливців, Лосі дізналася, що існує магія, завдяки якій людина чи звір стають несамотніми. Левиця зацікавилася цим, бо дуже хотіла знайти собі друзів.

Якось Лосі, відпочиваючи на високому пагорбі, побачила безсилу людину, яка заблукала. Як тільки чоловік виліз на пагорб і побачив левицю, одразу відсахнувся. Побачивши це,хижачка приготувалася до нападу, але схаменулася. Вона повільно присіла і сказала:

- Не бійся! Я на тебе не нападу. В мене немає настрою для полювання. Я така самотня і дуже сумую через це.

- Ти також самотня? - здивувався чоловік.

Левиця засмучено кивнула головою і додала:

- Я просто мрію про друга! Я чула про магію, що робить людину чи звіра не самотніми. Ти чув щось про неї?

- Так, звичайно. Кажуть, що в Ефіопському нагір’ї мешкає мудрець, який наділяє людей цією магією, - прошепотів чоловік, - до речі, мене звати Нойсом.

-То чого ж ми чекаємо? Скоріш вирушаємо! - вигукнула Лосі.

Нойс не став заперечувати. І вони вирушили в дорогу.

Лосі й Нойсу здавалося, що йшли вони цілу вічність, хоча насправді пройшов лише день. Вже стемніло і вони вирішили зупинитися під незнайомим їм деревом. Ніч пройшла тихо й спокійно. Ще до сходу сонця друзі прокинулися і знову вирушили у дорогу. День, що настав, був таємничим і загадковим. Незабаром чоловік з левицею побачили міст, у якому всюди світилися дірки. Лосі пішла першою. Вона вправно і обережно перестрибнула всі дірки. Але Нойсові так легко пройти не вдалося. Перед самим берегом він провалився у найбільшу дірку, яку він не зміг перестрибнути.

- Лосі, рятуй! - закричав чоловік перед тим, як зануритися у воду.

Почувши голос свого друга, левиця різко обернулася, а тоді, не вагаючись, стрибнула у воду. Лосі успішно витягла безсилого чоловіка на берег і підштовхнула його у затінок під дерево. Сама ж левиця вирішила піти на полювання, але успішного полювання не вийшло: відійшовши на кілька кроків, вона потрапила у капкан. Із болю Лосі розпачливо закричала. Від цього крику Нойс отямився й одразу ж кинувся на її виручку. Побачивши, що сталось, він розкрив капкан і  звільнив левицю. У Лосі дуже боліла лапа і Нойс дістав з торбинки (яку тварина тільки-но помітила) ліки. З’ясувалося, що він  ветеринар. Тому  швидко й безболісно вилікував тварину. Через кілька годин, відпочивши, Нойс і Лосі далі вирушили у дорогу. Нагір’я було вже зовсім недалеко, вони вже й бачили його. Ще трохи пройшовши, друзі почали підніматися на гору.

- І де ж нам його шукати? - запитав чоловік, коли вони вже були на вершині. Раптом левиця скрикнула:

- Поглянь, там печера!

Нойс і Лосі зайшли всередину - спиною до них стояв якийсь старий дідок.

- Це ви той мудрець, що робить людину і звіра  несамотніми? - запитав Нойс. Дідок обернувся до них і промовив:

- Так, це я.

- Чи не могли б ви поділитися магією? - запитала Лосі.

- А навіщо  вам магія ? Ви ж її уже маєте, - загадково відповів мудрець.

Нойс і Лосі все зрозуміли. А ви?

Дарина Юрченко  ЯК СЛОНИК ҐУДЗИК НАВЧИВСЯ МАЛЮВАТИ

Одного разу дівчинка Яся малювала картинку, щоб подарувати її бабусі, на день народження, коли з’явився слоник Ґудзик. Він пурхав над малюнком і зачаровано милувався яскравими квіточками.

-Я не знав, що ти також вмієш чаклувать... - замріяно мовив Ґудзик.

-Я й не вмію, - відповіла дівчинка.-Я не начаклувала ці квіточки, а просто намалювала. Хочеш, я й тебе навчу?

-Дуже хочу! - захоплено вигукнув слоник. - А як ти це робиш?

-Це зовсім нескладно, ось, дивись.

Яся взяла в руки олівець і намалювала квітку, потім взяла пензлик і почала її розфарбовувати.

-А тепер ти спробуй, - запропонувала вона Ґудзику. - В одній телепередачі я бачила, як слони брали пензля хоботом і малювали. А коли ми з мамою ходили в аквапарк, то навіть придбали картину,що намалювали дельфіни. Мамі такий живопис дуже сподобався.

Слоник взяв пензлика хоботом, спробував малювати і в нього вийшла ось така картинка: 

-Ні, мабуть потрібно взяти іншу фарбу, - незадоволено сказав він.

Яся ретельно помила пензлика і запитала:

-Яка фарба тобі подобається найбільше?

-Блакитна. Вона нагадує мені безмежний простір неба в сонячну літню днину, - відповів слоник.

Яся виконала прохання друга і вимастила пензлик небесно-блакитною фарбою. Ґудзик взявся до роботи. Він пихтів, тріпотів крильцями, підлітав то з одного, то з іншого боку. Слоник весь перемастився фарбою. Ось, що в нього вийшло:

Ґудзик злетів вгору і подивився на свій шедевр.

-Якщо чесно, твій малюнок мені подобається більше... - не дуже веселим голосом промовив художник-початківець.

-Не засмучуйся, - заспокоїла слоника дівчинка. - Зараз спробуємо ще раз. З першого разу, мабуть, ні в кого не виходить.

Вона взяла чистий аркуш паперу, поклала його на стіл і почала знову мити пензлика. В цей час Ґудзик приземлився на аркуш і, розходжаючи взад-вперед, почав міркувати:

-Мабуть, в мене не вийшло тому, що я зразу почав малювати пензликом, а не так, як ти – олівцем…

-Ой! - зойкнула, глянувши на папір, Яся. - Дивись, яку чудову гусеничку ти намалював!

-Де? Коли? - здивувався слоник.

-Та ось, подивись-но, - сказала дівчинка. - Тільки домалюю двоє оченят, ось так.

І поставила олівцем дві чорні крапки. Ось,який малюнок побачив казковий слоник на ймення Гудзик, злетівши майже під стелю.

-Як же так сталося? Я ж не користувався ні олівцем, ні пензликом… Нічого не розумію...

-Все дуже просто - відповіла другу Яся. - Ти ж весь перемастився фарбою, а це - сліди від твоїх ніжок. Поки ти розмірковував, ти ходив по аркушу. Мабуть тобі не потрібні ні пензлик, ні олівці, ні, навідь, фломастери. Зачекай.

І Яся принесла спеціальні фарби, якими можна малювати пальчиками.

-Тепер макай свої ніжки прямо в баночку з фарбою і малюй,  запропонувала дівчинка.

Тепер Ґудзик був задоволений. Він пурхав над відкритими баночками з фарбами і творив. А Ясі було радісно,що вона зуміла допомогти своєму незвичайному другу.