ЗУСТРІЧ З ЧОРНОБИЛЕМ
Зустрів Чорнобиль холодом вітрів,
Цвітінням яблунь, сумом нас зустрів.
Чужим стає, бо змінює обличчя,
Нема життя, що вирувало вічно...
Холодні села в зарослях дерев
І не пройти до рідних нам дверей...
Розбиті вікна, наче щем душі
І не потрібні в зоні вже ключі...
Скрізь хащі, заросли дороги,
Ведуть в дитинство наші ноги,
Але впізнати дуже важко,
Те місце, що жила там казка...
Чужим стає і непривітним,
Холодним болем плачуть квіти,
Могили й ті осиротіли,
Бо не фарбують хрести білим.
Не можна вже пройти до хати,
Дерева стали на заваді,
Ростуть тут навіть з-під асфальту
(На жаль, це правда, які жарти!).
Нема душі у наших селах,
Лиш вітер свище по оселях,
Здіймає скрежіт старих рам
І робить більше людям ран.
Чужа стає домівка рідна,
Холодна, шижа, непривітна,
Полишена на спокут нами,
Живе своїми в зоні снами.
Ми в снах приходимо до неї,
Вона нам в снах відкриє двері,
Зігріє полум'ям вогню,
І зерна кине на стерню...
Немає хати - лише спомин,
Вже завалився рідний комин,
Вже криша дуже протікає,
І хата з болем помирає.
Коли немає в ній життя,
Вона тихенько помира,
Сльозами дощ її вмиває,
В морози снігом прикриває,
А літом сонечко зігріє,
І хата знову про щось мріє...
Вмирає з болем наш Чорнобиль,
І села тихо помирають...
І ми старієм, хто родився
І виріс там, у цьому краї.
Вже нашим дітям не болить,
Бо іншу знають в житті мить,
Вони жили в їнших краях,
І їнші стежки в їхніх снах.
Пробач, Чорнобиль, рідний край!
Тримайсь, живи, не помирай!
Наталія Ненюк 23 квітня 2016 р.
Чорнобильський вітер над світом літає.
Пилюку розносить на всі виднокраї...
Чорнобильський вітер розносив скрізь смерті,
Розносив прозріння, навчав - не померти!
Навчив не схилитись, водичкою вмитись,
І власною долею переродитись.,
Розкрити нам душі, серця розігріти
І в домі чужому навчитися жити...
Наталія Ненюк
Чорнобильський дзвін
Принишкли трави, вітер причаївся,
Згорнулась свіжезорана рілля.
В ту мить, як дзвін
чорнобильський пролився,
Аж зойкнула й спинилася Земля.
Спіткнулись стрілки на годиннику у тузі,
Схилились голови, почувши тризни дзвін.
І стали квіточки навколішки у лузі,
Коли так сумно і тривожно лився він.
Замовкли пташки, пісні обірвались,
В той час, як бив чорнобильський набат.
А тисячі в дорогу вже збирались,
Не знавши, що не вернуться назад.
Т. Семенченко
Центр міста
Кінотеатр
Медичне училище
Чорнобиль
В одну-єдину мить
Спіткало чорне
лихо,
Враз обірвалась
нить,
Навколо стало
тихо.
Чорніє сумно
отвір
У різьбленім
вікні,
І тріпотять
фіранки –
Зчорнілі і сумні.
Все вкрилось
лободою,
У селах ні душі,
Земля стала бідою
–
Не треба вже й
межі.
Перекосились
хати,
Все ждуть
господарів,
А ще старенька
мати,
Чекає на синів,
Що кинуть не
змогла
Свою єдину хату
І в рідній
стороні
Лишилась
помирати.
І вірить прийде
час,
Засіється все
житом,
Що край цей
золотий
Лиш ненадовго
вбито.
Надія Таршин
Чорнобиль -
страшне слово…
Чорнобиль -
страшне слово,
Чорнобиль - біль
і горе.
Покинуті хатини
І сльози у
дитини.
Чорнобиль - дріт
колючий,
Чорнобиль - душу
мучить.
Закинуті криниці,
З них не поп'єш
водиці.
Самотньо яблуко
висить,
З сумом фірточка
рипить.
Ніхто не зірве вишню,
Вона тут ніби
лишня.
З сумом вулиці й
двори,
Навіть в небі
журавлі.
Чорнобильську
минають зону,
Бо так бракує їм
озону.
Немає коментарів:
Дописати коментар