В серцях і книгах – пам’ять про війну

Посміхається ранок травневий,
Трепет спогадів, потиск долонь…
У сльозинках непрохано-щедрих
Знов виблискує вічний вогонь.
Але поряд надійне плече
І дитячі допитливі очі,
І душа, в якій серце тріпоче,
Що Ваш спогад в майбутнє несе.

     В школі 54 з учнями молодшої школи був проведений  урок пам’яті "В серцях і книгах – пам’ять про війну" в шкільному кабінеті-музеї Другої Світової війни.

Ми знову прийдемо до вічного вогню,

Рокам ніколи пам’яті не стерти
Про тих,хто пережив страшну війну,
І тих, хто залишивсь в обіймах смерті.
Ми знову прийдемо до вічного вогню…
Із нами прийдуть і онуки й діти,
Щоб ветеранам до землі вклонитись,
Щоб вшанувати їхню сивину.
Нехай Господь дарує їм літа,
Тепло і затишок, щасливі дні безхмарні.
Нехай щороку зелень молода

Встеляє килимом стежки у завтра!

Все рідші, малолюдніші ряди

Тих, хто в далекім сивім 45-тім

Крізь всю Європу йшов через бої,

Хто ставив свій автограф на Рейхстагу.

Все більше плачуть в небі журавлі,

Все вищі трави рік в рік на курганах.

Зникають в безіменній сірій млі

Герої-переможці, ветерани.

Тож, може, в цім життя найвища суть,

Щоб без війни зростали в світі діти.

Вони святу довершили мету –

Лишили вільну землю, сонце, квіти.

Навіщо брати в руки зброю тим,

Порощеним у забутті, незнанні,

Як страшно палить полум’я боїв,

Як безкінечні матерів ридання?

Хто ж пам’ятає, як він був гоним,

Як смерть за ним, мов чорна тінь ходила,

Той не бажає й ворогу війни,

Той, як повітря, прагне тільки миру.

Все рідшають із року в рік ряди

Захисників країни – ветеранів…

Вони тоді планету зберегли,

Тепер за неї ми відповідаєм!

           О. Соколовська